Оля, 42 - 13 апреля 2011 11:47

[B]Притча про кохання вітру до квітки[/B]

Одного дня Квітка і Вітер сильно полюбили один одного. Влітку в сильну жару Вітерець ніжно обдував Квітку своїм диханням. І йому ставало прохолодно і добре під спекотливим по літньому сонечком. Квітка ж дарувала вітру всю своюї красу, вона віддавала йому весь свій аромат, який Вітер міг відносити з собою на далекі відстані і ще довго насолоджуватися неповторним запахом.
Так у коханні і згоді прожили Вітер і Квітка всю весну і все літо. Всі ті, що оточують дивувалися і заздрили їх ніжній любові один до одного.
Але одного дня Вітру здалося цього мало. Йому захотілося такого кохання, який ще ніколи ні у кого не було. Він подумав: "Якщо я віддам Квітці все своє кохання, всю свою пристрасть, на яку я лише здатний, то вона обдарує мене взамін ще більшим коханням!"
І Вітер дув на Квітку зі всією своєю потужністю. З такою силою, яку ніхто ще ніколи не бачив.
Але Квітка не винесла такого пориву Вітру, вона просто зламалася під його натиском. І мляво впала на землю.
Ветер спробував оживити квітку. Він ніжно дихав на неї своїм диханням кохання. Але все було марно.
Тоді Вітер збожеволів від горя. Він закричав Квітці:
- Я подарував тобі все своє кохання, на яке був лише здатний! Такого кохання ніхто ніколи не знав. А ти не відповіла мені тим же! Ти мене не любиш і ніколи не любила!
Вітер крутив і завивав довкола лежачої на землі квітки. На галявині піднявся справжній ураган. Але Квітка вже не могла що-небудь відповісти. Вона просто продовжувала мляво лежати на землі.
Ніжність і терпіння допомагають коханню жити довше. Краще сто разів стриматися, ніж один раз зламати. [B]"Сказати "Я тебе люблю" займе декілька секунд, показати як - все життя."[/B]

"На жаль, дуже часто обійми кохання виявляються замкнутим простором" (c) Т.Клейман

• 
• 
•