Юра, 80 - 5 мая 2011 22:25

У нашому селі цвинтар колись був розташований скраю. А з часом воно розширилось - і кладовище опинилось майже посередині. Так як не було огорожі, хіба що рів окреслював цю частину села, то через нього можна було вільно перейти з будь-якого боку.
Так от, моя мати розповіла таку історію. В одного хазяїна пропав з двору цап. А справа була вже по вечері. Пішов чоловік шукати тварину. Хтось йому підказав, що бачив цапа на цвинтарі, коли той
пасся між старими могилами. Подався туди і господар. А вже стемніло. Став кликати: "Базь-базь!" Почув - відгукується. Почимчикував на цапове бекання. Виявилося, що той упав у свіжовикопану яму. Почав діставатися та й сам звалився туди ж. Самотужки вибратися аж ніяк! Так і ніч застала цю нещасливу пару. Довелося чекати довгенько. Аж чує: ніби хтось по дорозі чапає. Став гукати порятунку. Той подав голос. Чи не сусідів?
- Миколо, це ти?
- Так, а ти хто і що робиш вночі на цвинтарі?
- Це я, Василь. Упав у яму та не можу вибратись. Чи не підсобиш?
- Зараз, почекай хвильку.
Поки Микола добирався до місця події, Василь обдумав, як саме вони з цапом будуть вибиратися. Якщо він першим вилізе, то цап знову залишиться в ямі. Тому, коли рятувалльник став над могилою, сказав: "Тягни" і подав йому бородатого.
Той, налапавши у темноті роги, оброслі цупкою шерстю, залементував не своїм голосом і так дременув з кладовища, що спинився аж у другому кінці села. Йому здалося, що то диявол заманив його василевим голосом і хотів заживо затягти до могили.
Василя з цапом витягли, коли сонце встало над землею і ніхто вже не боявся нечистої сили...

• 
• 
•