Ольга, 51 - 11 августа 2011 13:36

Може, вже й не любов, а лише видозмінений біль...
Може, вже й не мета - а далека заобрійна мрія.
Обіцянки зазвичай найлегше давати собі -
без мерзенного страху: а раптом не так зрозуміють?

Може, вже й не зима - опадають останні сніги,
розквітають у снах не підсніжники, а незабудки,
з-за кордону на крилах лелечих вертають боги,
непомітним стає навіть той, кого звеш своїм смутком.

Ти чекаєш. І дощ недоречний іде без кінця.
Ти на нього ображена трішки - з твоєї валізки
розкотилися яблука чи перестиглі серця.
Може, ти й не дитя, тільки смішно заплетено кіски.
Вітер гладить ласкаво легеньке благеньке пальто
і вплітає у темряву пасма печальних мелодій.
На трамвайній зупинці твій голос вростає в бетон..
Може, вже й не зима - а весна все ніяк не приходить.