Aime, 50 - 1 сентября 2011 01:57

уривок з однієї новели Декамерону, виданого на українській мові.
Отже, передісторія така. Одна дівчина вирішила спасати душу, та піти у навчання до якого-небудь святого пустельника. Тинялась від одного до іншого, та нарешті знайшла молодого, якому вона сподобалась, і він вирішив залишити її в себе... для того самого діла...
дівчіну звали Алібек, а відлюдника Рустіко.
"Розпитавши її про дещо, переконався Рустіко, що вона ще не знала мужчини і справді така проста душею, як і здається, та й вирішив, що зможе підмовити її на все під покривкою служіння Богові."
Спочатку він розповив їй докладно про диявола, сього врага Господнього, а потім дав їй зрозумити, що немає милішої Богові служби, як заганяти диявола в пекло, куди Творець засудив його на вічні часи. Дівчина спитала його, як воно робиться.
- Зараз побачиш, - одповів їй Рустіко, - роби тільки те, що я робитиму.
Се сказавши, почав скидати з себе своє злиденне рам'я і розібрався до голого тіла; так само зробила й дівчина. Тоді став навколішки, буцімто молитися, а її поставив навпроти себе. Якже побачив її нагою, ще кращою вона йому здалася і ще дужче хіть у ньому розгорілася, а плоть устала. Дивлячись на те, дівчина зчудувалася й спитала:
- Рустіко,а що то таке випинається в тебе між ногами, що в мене немає?
- Дочко моя, - рече їй відлюдник, - отож і є той диявол, що я тобі про нього казав. Бачиш, як він мене мордує, що просто витерпу немає.
- Хвала Богові, - сказала Алібек, - мені легше, ніж тобі, бо в мене нема того диявола.
- Правду кажеш, - одмовив Рустіко, - але ти маєш натомість іншу річ, якої немає в мене.
- Що ж то за штука? - спитала дівчина.
- Ось тут у тебе пекло, і істинно глаголю тобі, що Бог прислав тебе сюди для спасіння душі моєї, бо як почне мене мучити сей диявол, а ти, зглянувшись на мене, дозволиш загнати його до тебе в пекло, ти даси мені велику пільгу і вчиниш тим богоугодне діло, якщо й справді ти прийшла в наші краї служити Богові.
По сій мові він повів дівчину до свого лігвища і показав їй, що має діяти, щоб того лукавого ув'язнити. Алібек досі зроду жодного диявола жо пекла не впускала, і попервах їй було навіть моторошно.
- Ай правда, отче, - сказала вона пустельникові, - той диявол, враг Господній, мабуть, великий плюгавець, бо й пеклу боляче, коли його туди загоняють, не те що.
- Дочко моя, - заспокоїв її Рустіко, - не завше так буде.
Щоб же перевірити, як воно далі буде, вони, перше ніж устати з постелі, загнали диявола в пекло ще шість раз і аж тоді збили йому пиху, щоб він більше не підіймався. Коли ж він пізніше підіймав голову, Алібек була завше рада поскромити його гординю, бо їй почали подобатись ті побожні вправи.
Не раз потім говорила вона пустельникові:
- Тепер я добре бачу, правду казали ті люди в Капсі, що служити Богові - то найсолодша в світі річ. Зроду я не зазнала такої втіхи і розкоші, що б я не робила, як тепер, заганяючи диявола в пекло. Тим я вважаю, що той, хто не бажає Богові служити, а робить щось інше, просто тварюка, та й годі.
Вона часто приходила до пустельника й казала:
- Отче, я прийшла сюди спасатися, а не байдики бити: нумо ж заганяти диявола в пекло.
А під час тих трудів праведних іноді говорила:
- Рустіко, я не розумію, чого той диявол тікає з пекла? Якби йому так хотілося сидіти в пеклі, як пеклові його в собі тримати, то він би звідти довіку не вилазив.
Дівчина так часто викликала молодого спасенника на подвижництво, що зовсім його засмикала; часом бідолашного аж циганський піт проймав. Тоді він почав пояснювати їй, що диявола тоді лише карати треба й до пекла наганяти, коли він зухвало підіймає голову, а ми вже, казав, з Божою поміччю так його укоськали, що він благає дати йому спокій.

• 
• 
•