Оля, 42 - 9 ноября 2011 02:01

......................................................................................................................................І знаєш, через що ще не прийду до Тебе? Через те, що кохання не є любов, Сузанно.

Кохання — це зойк крові, це — бездумний, хижий голод тіла, це — наказ вічності, яка не допускає опору собі. Але кохання саме себе пожирає, як вогонь, і, коли задоволене, лишає по собі нудний, непотрібний попіл.

Любов — це інше лице вічності, але це — вростання, вгорання одної істоти в другу.

Кохання налітає зразу, в один момент. І може відійти з такою самою раптовістю та легкістю, як і налетіло.

Любов приходить пізно, за коханням, після його оргій, після жадних криків і лютого, дикого шепоту жаги. Вона ходить тихо, безшумно, з уважним поглядом, з загадковою посмішкою. Вона приходить в одязі великих страждань, буденних клопотів, геройської саможертви і дрібних, порохнявих пригод. Вона приходить непомітно, але стає всевладною господинею й відходить трудно, з муками, зі смертю.

Кохання, сліпе, дике, з поширеними ніздрями, з скрюченими пальцями накидається на все, що може йо го задовольнити. Жадне й ненажерне, воно одночасно може кохати двох, п'ятьох, стількох, на скільки виста чить у нього вогню.

Любов, повільна, видюща, вростати може тільки в одну душу, і тільки одна душа може прийняти всю другу істоту до кінця.

Кохання кохає тільки для себе. І коли страждання коханого дасть йому насолоду й задоволення, воно шукатиме тільки страждання коханого.

Любов любить для любого. І коли її страждання дасть радість любому, вона розіпне себе для цеї радості.

Кохання є дикий кричущий цвіт, з якого виростає рідкий рідкий плід — любов. Без цвіту нема плоду, але не всякий цвіт дає плід.

Наше кохання, Сузанно, є дикий цвіт, з якого не може бути плоду — любові. І краще зірвати й з мукою розтоптати його ногами, ніж викохати з нього гіркий, огидний недоросток.

І через те я ніколи більше не прийду до Тебе, Сузанно! Прощай.

(c) Винниченко. Сонячна машина.

• 
• 
•