ЭйфорияЛюбви, 61 - 23 августа 2008 17:23

Я йду до нього. Підіймаюся по стежці все вище й вище. Він кидається мені назустріч, хапає мене в обійми, прохолодними пальцями відкидає назад волосся, підіймаю лице і відчуваю його гарячий подих... Ох, цей вітер, він ніжно пестить тіло, сонце вкриває тисячею палких поцілунків обличчя, руки, його проміння зливою падає на мене, скочується вниз і розчиняється в водах Дніпра, додаючи срібла до синяви ріки.
Закриваю очі, відкидаю назад руки і віддаюся на ласку стихіям. Майже фізично відчуваю, як за спиною розпрямляються крила, тіло немов підіймається вгору. Завмираю, серце тріпочеться в грудях. Я зливаюсь в одне ціле з вітром, сонцем, небом, древнім Дніпром, гіркуватими пахощами квітуючих трав... Радість і гордість хлюпочуть в мені - я теж частинка цього буття...

Черкаси. Пагорб Слави. 2008.

• 
• 
•