-
Дима Алексеев, 41 год
Великий Новгород -
Алексей, 37 лет
МоскваЗамужем? И хорошо. Ты мне подходишь. -
NomaN Zargar, 23 года
اسلام آباد -
Митя, 44 года
Москва -
Александр, 47 лет
Санкт-Петербург -
Алексей, 27 лет
Островной -
Я, 80 лет
Наро-Фоминск -
Сергей, 31 год
Москва -
Настя, 22 года
Красноярск -
Sesto Sensa, 20 лет
Москва25+
| Добро пожаловать на один из крупнейших сайтов знакомств для общения и отношений в сети интернет. На нашем ресурсе Вы можете найти новых друзей или крепкие отношения, случайные связи или настоящую дружбу. Обширная база анкет наших пользователей, поможет Вам найти именно того человека, которого Вы не смогли встретить раньше. Регистрируйтесь бесплатно на нашем сайте знакомств и получайте полный доступ ко всем его возможностям. |
Наверх
Оля, 42 - 19 октября 2008 21:59
прочитала ці слова ще вчора ... але не було часу як їх викласти тут ... Мати Тереза ...
Ми всі повинні добре усвідомити, що любов починається з родини.
День у день стає чимдалі очевиднішим, що за нашої доби найгостріші життєві драми започатковуються саме в родині.
Все більше бракує нам часу на те, щоб дивитися одне одному в вічі, здоровити одне одного, ділитися радістю, а ще більше, аби жертвувати нашим дітям те, чого вони найдужче від нас потребують, віддавати те, чого сподівається чоловік од дружини, а дружина від чоловіка.
І так день у день чимдалі менше ми належимо нашим родинам, а наше спілкування стає все обмеженішим.
А тепер - особиста згадка. Нещодавно сюди прибула з візитом численна група американських професорів.
Один із них запитав мене:
- Будь ласка, повідайте нам щось таке, що може придатися у житті.
Я й повідала:
- Посміхайтеся брат братові.
Мені здається, я мовила це з надмірною поважністю.
Інший професор запитав, чи я заміжня.
Я відповіла:
- Так, посміхатися Ісусові часом дуже тяжко. Адже посмішку даруєш особі, що вимагає дуже багато.
Мені здається, любов починається саме тут, у родині. (с) Мати Тереза з Калькути
Ми всі повинні добре усвідомити, що любов починається з родини.
День у день стає чимдалі очевиднішим, що за нашої доби найгостріші життєві драми започатковуються саме в родині.
Все більше бракує нам часу на те, щоб дивитися одне одному в вічі, здоровити одне одного, ділитися радістю, а ще більше, аби жертвувати нашим дітям те, чого вони найдужче від нас потребують, віддавати те, чого сподівається чоловік од дружини, а дружина від чоловіка.
І так день у день чимдалі менше ми належимо нашим родинам, а наше спілкування стає все обмеженішим.
А тепер - особиста згадка. Нещодавно сюди прибула з візитом численна група американських професорів.
Один із них запитав мене:
- Будь ласка, повідайте нам щось таке, що може придатися у житті.
Я й повідала:
- Посміхайтеся брат братові.
Мені здається, я мовила це з надмірною поважністю.
Інший професор запитав, чи я заміжня.
Я відповіла:
- Так, посміхатися Ісусові часом дуже тяжко. Адже посмішку даруєш особі, що вимагає дуже багато.
Мені здається, любов починається саме тут, у родині. (с) Мати Тереза з Калькути
Добавить комментарий
Комментарии: 2
Краплі, стукіт коліс і знову краплі… Але навіть у бетонні зарослі метрополітену пробивається сонце, яке, вдарившись об краплі скла, спалахує веселкою і розлітається разом зі сотнями чорних метеликів. Вона не може встигнути за грайливими промінчиками. Вони то зникають, то знову з’являються. Але навіщо чекати? Назовні їм не доведеться зникати, не потрібно боятися темряви. Вона вилазить з теплої нірки, піднімається людними сходами, проскакує біля бабки-охоронниці і виходить на вулицю. А промінчики падають, граються, зливаються в один і утворюють суцільний потік світла. Вони там, тут, на іншому боці дороги і на даху сусіднього будинку. Їй так хочеться встигнути за одним із них, але куди бігти, де їх ловити. І ось усі промінчики починають тікати, а потім і зовсім ховаються під навалом великої сірої хмари. На її маленький носик упала перша, але вже велика крапля. Почав падати дощ. Потрібно йти додому, але куди?.. Ганяючись за вітром, вона все далі і далі тікає від дому. А дощ дужчає, здіймається вітер, піднімаючи з собою сміття, яке колись покинули напризволяще, і тонни міського пилу, які хотіли вгризтися в асфальт. Люди починають тікати. Відкриваються різнокольорові парасолі, з’являються перші калюжі. Від метушні у неї закрутилася голова. Ховаючись від модних шпильок і зношених каблуків, вона потрапляє у бурхливий потік води і бруду. Ні, це не пляж в осінню пору року, а звичайна каналізація. Впертий потік дощової води нещадно жене її за собою, оминаючи круті повороти. І ось нарешті вдається ухопитися за щось міцне. Це — старий черевик, який міг слугувати човном або маленьким корабликом. Здається, негода вщухла і залишається просто плисти за течією. Ще ніколи мишка так не раділа, побачивши свою родину, яка не дивлячись на зливу, пішла її шукати. Усі разом вони повернулися в теплу нірку. Прокинувшись одного ранку, вона побачила сонце…
P.S. Чому дав такий коментар до твого запису? Незнаю! Я взагалі мало, що розумію! Головне не знання, а дотримування канонів співіснування людей! Ламай стереотипи і стандарти, яких повинна дотримуватись людина, щоб вижити у сучасному суспільстві. Змінюй світ на краще!
***
Прокинувшись одного ранку, вона побачила сонце. Яка чудова реальність і усвідомлення того, що в тебе буде ще сотні світанків.
Показать ответы (1)
P.S. Чому дав такий коментар до твого запису? Незнаю! Я взагалі мало, що розумію! Головне не знання, а дотримування канонів співіснування людей! Ламай стереотипи і стандарти, яких повинна дотримуватись людина, щоб вижити у сучасному суспільстві. Змінюй світ на краще!
***
Прокинувшись одного ранку, вона побачила сонце. Яка чудова реальність і усвідомлення того, що в тебе буде ще сотні світанків.
