МАРУСЯ, 65 - 5 февраля 2009 22:58

[B]Запах м’яти ніби пустує,
Перетнувшись із «Winston Light»…
Не заводить і не дратує –
Зачаровує аромат.
Не каштанова, не русява –
Просто голена голова.
Якщо посмішка – то лукава,
Якщо флірт – то лише слова.
І не те, щоб мав багато,
Тільки й того – мовчати звик,
І, як равлик, ховатись в хатку
Від кислотних дощів сліпих.
Що ж поробиш – пора настала,
Коли б’ють навідліг слівцем,
Заливають за шкіру сала,
Набивають груди свинцем,
І за щирість плітками дячать,
Без вогню утворивши дим.
Плач тоді, як ніхто не бачить,
І не буде сміятись над тим.
Як я знаю тебе! Як я знаю,
Чом сумує твоя душа,
І чому, коли ти співаєш,
Суть не в голосі, а у віршах.
Як жалкую за тим, що в грудях
Носиш вічну вини печать,
Бо не встиг найдорожчим людям
Про любові тепло сказать.
Як я плачу, бо подорожні
Все траплялись тобі лихі,
Що вернути уже не можна
Чистоту молодих стихій.
Запах м’яти і апельсина
І прив’ялого полина,
Трохи шкіри і ледь бензина,
І зрідка – як коли – вина.
Співчувають: який наївний!
І сміються: ото смішний!
І дивуються: просто дивний…
І таврують: який дурний!
Острівець заповідний тиші,
Будь, як дуб і під вітром стій
В цьому світі швидкої їжі,
Бистрих свят і даремних мрій.
Я до віку, до риски сумної
Не забуду ці світлі дні,
Запах м’яти і запах хвої
Будуть пахнути лиш мені.[B]

Олеся

• 
• 
•