Оля, 42 - 21 февраля 2009 12:05

...
Після кожного нападу безпідставної сваволі надходять смуток і туга. А в тузі, наче в тумані, й обличчя матері, і шепіт вітчизни, і співчуття ближнього, і навіть Велич Твоєї Таємниці.
...
Бачиш, така моя молитва. Чи розумна вона? Ні. Але чи можна назвати її нерозумною? Вона досить безладна, бо я й сама безладна. Маєш сам зі мною клопіт, Боже, то подумай, як то мені самій із собою нелегко.

А знаєш, що я хочу Тобі запропонувати?

Залиш мене поки що такою, як я є. Зачекай. Ти сам собі, а я сама собі, ніби ми і не знайомі. Я намагатимусь нікому не завдавати прикрощів, не сміятися, не жартувати, навіть промовлятиму молитви, тільки не підкочуючи очі під лоба, не похиляючи голови, без зітхань і жалобної міни. Як довго це триватиме, я не знаю: доки знову не прийде до мене „статечність”. Навіть не можу обіцяти, що забажаю прискорити ту хвилину. Бо навіщо? Вона сама настане.

Вззагалі, я гадаю, що колись несподівано, раптово зустрінемось ми. Не знаю, де, як і коли раптово побачу Тебе, тоді зашаріюся, серце раптово застукотить і я увірую. Увірую, що Ти інакший, що з ними ти не на короткій нозі, що Ти з ними не братаєшся, і що їхні прохання Тобі нудні, що Ти ними нехтуєш, а мене розумієш, що Ти хочеш зі мною розмовляти, щиро і поважно. Тоді скажеш мені: „Я знав, що то через них була в тебе нехіть до Мене, й саме тому ти не хотіла вірити, що вони вірять”. Скажеш іще: „Я знаю, що вони Мене ошукують і дурять”. Зізнаєшся, що Ти також самотній, покинутий, ображений, як і я, повен туги, і вільний, вільний, наче сокіл.

Й тоді змиримося ми: Ти і я, і розсміємося радісно одне одному назустріч, візьмемося за руки й побіжимо щодуху. Вони всі почнуть нас кликати, гукати, сердитися, що не по-їхньому вийшло. А ми на мить зупинимося, озирнемося до них, язика їм покажемо: я і Ти. І сміючись-заливаючись, зникнемо їм з очей. Та й почнемо їсти сніг пригорщами.

(c)Януш Корчак
Молитва сваволі
На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться

... сподобалось ...

• 
• 
•