МАРУСЯ, 65 - 9 марта 2009 21:54

[COLOR=darkblue]ПРЯМА МОВА

Ти прийшла
В червоному, як леді,
Варіантів, звісно,
Я не мав.
Мить – і ми
На бісовій планеті,
Вир схопив, ударив,
Закружляв.
Більш не пригадаю.
І не хочу.
Пам’ятаю лиш,
Як хтось співав
Пісню про чиїсь
Зелені очі –
Ритм, який
Із серцем співпадав.
Бачу – ти мені
Не співчуваєш,
Безсоромна посмішка твоя.
Все про мене
Ти давно вже знаєш,
Як усе про тебе
Знаю я.
Опиратись долі
Я не вмію –
Пізно вже тепер,
Якби ж знаття!
Я тепер де Бурга
Розумію,
Що співа про леді
Все життя.
Ти смієшся голосно
Навмисне,
В роті сухо,
І у вухах дзвін.
Знаю я
Що у ду Бурга
В пісні означає
Дивний той «чин-чин».
Роздуплились
Роздуми глибокі:
Як і я – ти дівка не проста,
Ти – вулкан, що раз
У триста років
Заливає лавою міста.
Попелом безжально
Засипає
І дихнути людям
Не дає,
І нарешті мирно
Засипає,
Враз нутро
Наситивши своє.
Ти прийшла
В червоному,
Як гейша,
Я на спині
Банта розв’язав.
Що я відчував?
Поети брешуть –
Лиш твої
Парфуми відчував.
Покотились
З рук і з ніг
Браслети
На підлогу впав
Червоний шовк.
Ні, не брешуть
Все-таки поети:
Ми були
На світі
Тільки вдвох.
Я забув, хто ми
І як нас звати –
Від вулканів
Завжди тане лід.
Я порвав
Твої червоні шати
І своєї долі мирний хід.

Олеся
[/COLOR]

• 
• 
•