| Добро пожаловать на один из крупнейших сайтов знакомств для общения и отношений в сети интернет. На нашем ресурсе Вы можете найти новых друзей или крепкие отношения, случайные связи или настоящую дружбу. Обширная база анкет наших пользователей, поможет Вам найти именно того человека, которого Вы не смогли встретить раньше. Регистрируйтесь бесплатно на нашем сайте знакомств и получайте полный доступ ко всем его возможностям. |
Наверх
Оля, 42 - 16 июля 2009 23:30
Одного разу, мій друг пообіцяв мені, що мене підтримає у час моїх труднощів. Я йому довірився, але коли прийшли проблеми, він просто не знайшов для мене часу. Отож, я зробив висновок: [B]немає у мене друга і не вартує довіряти іншим.[/B]
Пригадую, що колись мене попросили допомогти. Скажу відверто: я доклав усіх зусиль, але вкінці мені ніхто й не подякував. Отож, я зробив висновок: [B]весь світ є невдячним: не вартує допомагати іншим.[/B]
Одним з болючих моментів було те, що коли до мене прийшло натхнення і я намалював картину та ще й склав до неї вірш, тоді я відразу почав показувати людям, щоб оцінили, але багато навіть не звернули на це уваги. Дехто ще й підсміхався. Отож, відтоді я зробив висновок: [B]не вартує творити щось, бо люди і так не оцінять. [/B]
Та все ж найважчим в житті було тоді, коли я освідчився в коханні одній дівчині. У відповідь вона усміхнулась і пішла геть. На наступний день про це всі знали і багато хто мене підколював цим. Від того часу, [B]я перестав довіряти іншим мої почуття, а особливо дівчатам.[/B]
Також не можу забути випадок, коли на моїх очах захворіла дорога мені людина, і вона була ще молода, їй тільки б жити. Я просив Бога, але він не почув мене. Вона померла... і я сказав: “немає Бога, ба й, навіть, якщо і є, то він байдужий до нас...” Я перестав молитися...
Вкінці я пообіцяв сам собі, що ніколи і нікому не відкрию мого серця. І не виконав моєї обіцянки, я не витримав... Доказом цього є цей лист. Отож: не вартує більше вірити, навіть, самому собі.
Вибачте, не так виразився....
Але не спішіть читати далі, бо можете розчаруватися у своїх переконаннях і ви.
Я лише хотів сказати, що:
[B]не вартує ідеалізувати всіх і все, бо світ не є таким ідеальним,
не вартує впадати в крайнощі і робити поспішні висновки, бо світ не крутиться довкола тебе;
і врешті,
не вартує ранити себе після розчарування, бо кожного разу, коли приходить розчарування, тоді відкриваються очі на повну правду, яку раніше не зауважуєш.[/B]
Багато людей розчарувалося тоді, коли взнали, що сонце не крутиться довкола них, а вони – довкола сонця, але це не була вина сонця чи вчених, які відкрили це явище.
Тому, коли відкриваємо щось нове у людині, у своєму житті, треба просто з радістю подякувати за це і ще раз призадуматися, що нам ще не все відомо, але помалу все ж таки відкривається.
Ось так...
Розчарування – це безцінний дар, що веде пізнання повної правди. Але чи ти готовий прийняти цей дар???
взяла тут: http://www.rozdum.org.ua/?p=974
Пригадую, що колись мене попросили допомогти. Скажу відверто: я доклав усіх зусиль, але вкінці мені ніхто й не подякував. Отож, я зробив висновок: [B]весь світ є невдячним: не вартує допомагати іншим.[/B]
Одним з болючих моментів було те, що коли до мене прийшло натхнення і я намалював картину та ще й склав до неї вірш, тоді я відразу почав показувати людям, щоб оцінили, але багато навіть не звернули на це уваги. Дехто ще й підсміхався. Отож, відтоді я зробив висновок: [B]не вартує творити щось, бо люди і так не оцінять. [/B]
Та все ж найважчим в житті було тоді, коли я освідчився в коханні одній дівчині. У відповідь вона усміхнулась і пішла геть. На наступний день про це всі знали і багато хто мене підколював цим. Від того часу, [B]я перестав довіряти іншим мої почуття, а особливо дівчатам.[/B]
Також не можу забути випадок, коли на моїх очах захворіла дорога мені людина, і вона була ще молода, їй тільки б жити. Я просив Бога, але він не почув мене. Вона померла... і я сказав: “немає Бога, ба й, навіть, якщо і є, то він байдужий до нас...” Я перестав молитися...
Вкінці я пообіцяв сам собі, що ніколи і нікому не відкрию мого серця. І не виконав моєї обіцянки, я не витримав... Доказом цього є цей лист. Отож: не вартує більше вірити, навіть, самому собі.
Вибачте, не так виразився....
Але не спішіть читати далі, бо можете розчаруватися у своїх переконаннях і ви.
Я лише хотів сказати, що:
[B]не вартує ідеалізувати всіх і все, бо світ не є таким ідеальним,
не вартує впадати в крайнощі і робити поспішні висновки, бо світ не крутиться довкола тебе;
і врешті,
не вартує ранити себе після розчарування, бо кожного разу, коли приходить розчарування, тоді відкриваються очі на повну правду, яку раніше не зауважуєш.[/B]
Багато людей розчарувалося тоді, коли взнали, що сонце не крутиться довкола них, а вони – довкола сонця, але це не була вина сонця чи вчених, які відкрили це явище.
Тому, коли відкриваємо щось нове у людині, у своєму житті, треба просто з радістю подякувати за це і ще раз призадуматися, що нам ще не все відомо, але помалу все ж таки відкривається.
Ось так...
Розчарування – це безцінний дар, що веде пізнання повної правди. Але чи ти готовий прийняти цей дар???
взяла тут: http://www.rozdum.org.ua/?p=974
Добавить комментарий
Комментарии: 0
