Оля, 42 - 15 ноября 2009 19:57

ЛІЛІ
Я був по-справжньому щасливий, адже знайшов для себе ідеальний дім. Будинок був ані не завеликим, ані не замалий, ані застарий, ані занадто новий. Він самотньо стояв на високій дюні, з якої можна було милуватися пляжем і безмежною, неспокійною поверхнею моря.
Першої ночі море колисало мої сни. Вранці, ще на світанку, я вибіг, щоби вдихнути свіжого повітря й по милуватися довкіллям. Сонце тільки-но почало схо¬дити на горизонті. Раптом із певним невдоволенням я помітив, що не сам на пляжі. Віддалік стояв незна¬йомець. Я трохи наблизився до нього, щоби побачи¬ти, хто порушив мою чудову самотність. То був дуже старий чоловік. На голові в нього красувався чорний капелюх із широкими крисами, а вдягнутий він був у широкий, чорний плащ. У руці чоловік тримав довгу, сучкувату палицю. Він впевнено крокував пляжем, аж поки не дійшов до місця, де пісок був гладенький і чистий, щойно змочений хвилями. Там чоловік по¬чав поводитися дивно. Він зняв капелюха й плаща та почав малювати на піску. Час від часу старець відходив на кілька кроків назад, щоби з відстані оцінити свою працю. Здавалося, що лінії намальовано хаотично й випадково. Через годину таємничий чоловік пішов геть, залишивши на пляжі малюнок великої, тендіт¬ної квітки. Дивлячись із певної відстані, я побачив, що то була лілія, чудовий малюнок, що зображав лілію.
Впродовж дня я більше не думав про старого, але надвечір, коли ніч почала повільно гасити світло сон¬ця, знову повернувся на пляж. Малюнок зникав. Мор¬ські хвилі, що невпинно омивали берег, стерли тен¬дітну квітку лілії.
Наступного дня на світанку старець знову прий¬шов на пляж і знову малював на піску квітку лілії. Те саме було й у наступні дні...
Мені стало дуже цікаво, і я запитав працівника пошти, чи він знає таємничого старця. Службовець сказав, що то старий Себастьян. Він живе неподалік морського маяка й мандрує навколишніми селами, працюючи котлярем і шліфувальником. Себастьян чудово знає свою справу, й люди дуже цінують і люблять його.
З часом я звик до Себастьяна, який щоранку на сві¬танку малював лілії на пляжі біля мого дому.
Пожовкла фотографія
Тим часом море впродовж дня невпинно змивало малюнок, фрагмент за фрагментом. Але одного ран¬ку... Себастьян, щойно закінчивши малювати лілію, замість того, щоби піти геть, як це завжди робив, по¬чав заходити в море. Хвилі вже доходили старому до пояса, коли він раптом захитався й упав у воду. Я збіг із дюни вниз так швидко, як лише міг. Витягнувши його з води, поклав на піску. Він ледве дихав. Розплю¬щив очі й глянув на малюнок квітки. Я допоміг йому трохи, й Себастьян із зусиллям простягнув руку, щоби, підправити деякі лінії. Потім глянув на мене й сказав:
- ДОЗВОЛЬТЕ мені піти, дозвольте мені піти до моєї Лілі
То були його останні слова.
Я вирішив відвезти тіло до його дому. В хаті, в якій жив, я знайшов зім'ятий документ і пожовклу фотографію прегарної дівчини. В документі значилося повне ім'я померлого: його звали Себастьян Валіенте, а народився він в Альтаторре, на великому острові, відділеному від континенту морем.
Я прилетів до Альтаторре наступного дня літаком Коли бургомістр дізнався, що я привіз тіло Себастьяна на, щоби поховати його тут, сказав:
- Будь ласка, ходіть зі мною.
Ми сіли на воза, який віз труну. Бургомістр наказав візникові їхати старою вулицею, що вела до моря, й сказав мені:
- Себастьян був одним із найхоробріших керівників повстання проти тирана. Але бунт було придушено. Після цього тиран вигнав Себастьяна з країни й наказав йому поклястися, що більше ніколи не повернеться на рідну землю. Коли Себастьян покинув батьківщину, його кохана Лілі, не витримавши розлуки померла.
МИ доїхали до моря. Неподалік від берега я побачив склеп, до якого час від часу докочувалися хвилі. Вода й час знищили могилу.
- Себастьян, напевне, хотів, щоби його поховали тут, поруч із нею. Наблизившись, я помітив, що навколо склепу росли прекрасні лілії. Бургомістр, побачивши, що я з подивом оглядаю квіти, сказав:
- Дивно, але в Альтаторре немає більше лілій, окрім цих, навіть на цілому острові. Вони ростуть лише тут і безперервно цвітуть для Лілі, немовби Море щодня приносило їх для неї.

Бруно Ферреро Фіялка на Північному полюсі / Пер. Т. Різун. - Львів: Свічадо, 2009. - 164 с. - С.148-152.

• 
• 
•