Юра, 80 - 7 января 2010 14:15

Сни... Інколи вони жахають, деколи заспокоюють, а зрідка - і в цьому їхня принадність - дають те, чого у реальному житті ніяяк не досягти...
Цієї Різдвяної ночі приснилась Ти. Несподівано, неочікувано, без усяких передмов.Просто і невимушено. І ніби у ліжку. Хотів розбу-
дити Тебе поцілунком у вуста - Ти відвернулася. Потягнувся губами
до Твоїх грудей - Ти перекрила до них шлях схрещеними руками і підставила мені свої худенькі плечі. Припав до них надовго, навіть
червоний слід залишив.
Коли прокинувся, довго думав про Тебе. Ти часто повторювала: "Мрій і надійся, і все збудеться!" Розумом усвідомлював, що Ти манила мене, а душею, серцем сподівався, що в нас буде хоча б одна, як зараз кажуть, романтична зустріч: під повним місяцем,
з відблиском зірок у Твоїх очах, при лункому стукоті серця у
моїх грудях... Та йшли дні, місяці, а вони швидкоплинно поча-
ли складатись у роки, і надія так і залишилася сама собою.
У моєму мобільнику залишилася стрічка: "Ангел". Однак моїм ангелом Ти ніколи не була і не будеш. Бо ангел захищає, а Ти
мене ні від чого не захищала. А може, і навпаки - від самотності. Бо дуже важко бути серед людей, навіть у своїй сім'ї
, і відчувати себе самотнім, ніби у спекотній пустелі...
Тож живи ще довго, хай навіть і далеко, і давай мені надію, яку
я розумом не сприймаю як здійсненну...

• 
• 
•