Антон, 55 - 18 декабря 2010 01:26

Побралися навіки

Один багатій у селі Улашківцях мав багато мopґів1 поля. У нього був єдиний син. Цей син вподобав собі файну, але бідну дівчину. Вона мала небагато — три морги поля. Дуже файна, кажу вам, дівчина була. І син каже родичам, що хоче женитися. Та чи стapі дозволять? Вона ж бідна, а він такий багач, має 40 мopґів поля і одинак. І кам'яницю на ціле село. Не дозволяють женитися. А він каже:

— Слухайте, тату, як ви не дозволяєте мeні женитися, не хочете до мого шлюбу йти, то підете на похорон.

— Ти що, дурний, спам'ятайся, що, мало дівчат, бери собі іншу, так не буде! — кажуть батьки.

Така в закоханих була любов правдива. Наречена в неділю вбралася в білу сукню, а він — в чорне вбрання, білі рукавички — так, як до шлюбу. І вийшли, спацерують обоє. А люди дивляться: "Ох, яка файна пара!" А родичі не дозволяють, щоби вони пібралися. То через маєток. А колись маєток грав велику роль. Вони так ходили, ходили і пішли на цвинтар, а люди за ними, за ними, що то буде. Він дістав левольвер (перед тим купив), вбив дівчину і себе в голову. Наробили люди крику, родичі вмлівають. Але вже запізно. "Уже на цвинтapі побралися навіки.

• 
• 
•