Антон, 55 - 24 января 2011 23:00

може колись, коли снігом під вікна...
може тоді коли осінь дощем...
може ти все ж зрозумієш - ти вільна,
вільна від снігу, дощу, від пісень,
вільна від всього, окрім свого серця
не заперечуй йому, не сьогодні...
ти не пробачиш тому хто вдерся
і перевтілив серце в безодню,

в безодню кохання, в безодню думок,
в безодню неспаних в подушці ночей,
в безодню, де чути кожнісінький крок
до слова "кохаю..."
і рідних очей
в безодню кохання...в безодню очей...


може колись, коли сонце гаряче
може тоді, коли грає весна,
може тоді ти тихенько поплачеш
разом з тобою поплаче душа,
і ти зрозумієш - життя наче карта
де купа ще чистого білого місця,
що треба розсунути всі свої рамки
начхати на зиму й на осіннє листя
й вийти на лід, щоб відчути тепло
відчути серцем красу всю природню
і дивлячись як зранку сонце зійшло
заповнити в серці кляту безодню

безодню кохання, безодню думок,
безодню не втілених в життя ідей,
безодню де чується сміливий крок
до слова "кохаю"
до рідних очей...
безодню кохання...безодню очей...

а може сьогодні, саме сьогодні
коли за вікном одинокий ліхтар
ти зрозумієш - небуде безодні,
якщо ти зруйнуєш у серці вівтар
якому до нині сама ж поклонялась
мовляв "я одна.і нікого не треба"
зруйнуй і побачиш - безодня розпалась
і хтось вже малює в душі твоїй небо

небо кохання, небо думок
небо щасливих днів і ночей
під небом помітиш кожнісінький крок
на зустріч коханню, до рідних очей

та неба немає...немає зірок...
бо в серці безодня...безодня очей...


25.12.2010 Львів

• 
• 
•